Лише п’ять років (з 2000 до лютого 2006 року) я працювала кореспонденткою в газеті «Медична академія». У моїй пам’яті залишилися гарні, світлі враження про цей час праці. Хоча це був дуже завантажений період у моєму житті, адже я мала основну роботу – кореспондентка обласної газети «Свобода». «Медична академія» – це був і підробіток, і можливість більше ознайомитися з медичною освітою та галуззю, і зустрітися з багатьма цікавими людьми.
У скількох легенд, велетнів вітчизняної медичної науки я брала інтерв’ю! Я справді пишаюся цим! Звичайно, такі зустрічі вражали та залишали певний якнайпозитивніший відбиток на моїй особистості, зобов’язували більше пізнавати, читати, стимулювали до нових зустрічей з непересічними медиками. І донині пригадую цікаві розмови з професорами Миколою Скакуном та Іваном Ситником, які, на превеликий жаль, нині вже не з нами, відійшли у вічність.
Спілкування з колишнім ректором університету, членом-кореспондентом НАМН України, професором Леонідом Ковальчуком здебільшого виливалися в різні нові ідеї. Він справді вмів зацікавити! Саме тоді вперше в Тернополі з його ініціативи почали проводити онлайн-конференції з викладачами та студентами різних вишів України і навіть інших країн. Це справді на той час було дуже прогресивно. Пригадую один з перших таких заходів. У залі – багато студентів, викладачів, кілька спеціалістів працювали за комп’ютерами в навушниках, відрегульовуючи звук. Нарешті з’явилося зображення на великому екрані й нас вітали з Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського. Я вдивлялася з підвищеною увагою до екрана, тому що саме в цьому навчальному закладі на той час навчалася донька моєї знайомої з Алушти, а я там зупинялася на відпочинок кілька разів. Тому й запам’яталася ця онлайн-конференція, хоча знайомої студентки мої очі на екрані не піймали-таки…
Ректор Ковальчук намагався влаштувати і викладання, і побут, і університетську бібліотеку, і навіть їдальню на високому європейському рівні. Розкажу кумедний випадок з мого особистого життя. Мій чоловік, громадянин Великобританії, а на той час він був у статусі нареченого, приїхав до мене до Тернополя. Звичайно, я була завантажена на своїх двох роботах. Але старалася, щоб якнайкраще поєднати й роботу, й особисте. Так от, вдома я написала інтерв’ю з одним професором. Наступного дня потрібно було зустрітися з ним та узгодити певні медичні нюанси. «Де залишити свого гостя?» – мала клопіт я. В якійсь кав’ярні він почуватиметься некомфортно тривалий час. Та й може бути небезпечно. В медакадемію я не зможу його провести, бо є черговий на посту. Тоді знайшла варіант: сказала Білові, щоб він відрекомендувався викладачем з Великобританії та впевнено пройшов повз чергового. Так і сталося, в чергового не виникло жодного сумніву щодо Білової особистості. Далі шлях був у студентське кафе. Я пояснила, де він може собі купити каву й тістечко та попросила чекати на мене, доки не повернуся. Я побігла до професора, а там розмова, як розумієте, не обійшлася кількома хвилинами. Коли ж нарешті я повернулася до кафе, то моєму здивуванню не було меж. Біл сидів в оточенні кількох хлопців-студентів і англійською жваво щось з ними обговорював, а працівниця закладу їх щедро пригощала всякими смаколиками. Ідилія.
Вже на вулиці Біл розповів, що в нього склалося враження, що він в Оксфорді, настільки різноманітне меню, гарне обслуговування, розумні студенти, доброзичлива атмосфера…. Словом, перебуваючи якийсь час у стінах Тернопільської медакадемії (тепер – університет), він ніби перенісся до престижного англійського навчального закладу. А це вказує на високий рівень, який ректор Леонід Якимович Ковальчук підтримував на всіх щаблях вишу.
Я справді пишаюся, що мала честь знати та працювати під одним дахом з дуже талановитими людьми, відданими медицині лікарями, терплячими й вимогливими викладачами, адміністративними працівниками, видавцями та, звичайно, нашими найближчими помічниками – комп’ютерними операторами та верстальниками, які набирали тексти, верстали, готували газету до друку. Дякую всім журналістам, з якими звела мене доля у стінах ТНМУ й зичу наснаги та багато років плідної праці в дорогому серцю часописі «Медична академія».
Тетяна БОЙКО,
колишня кореспондентка газети «Медична академія»,
м. Ліверпуль, Великобританія